За переказами корінних мешканців Гуляйполя знаємо, що спочатку школа знаходилась в одній будівлі. В часи Громадянської війни на порозі саме тієї будівлі було розстріляно вчительку Шкура Наталю Василівну. З того часу будівлю школи почали називати «красною».

У різні роки школа знаходилась в кількох будівлях.

Зі спогадів ветерана педагогічної праці Сокур Варвари Оксентіївни:

Це був 1951 рік – рік відбудови народного господарства після Великої Вітчизняної війни. В цей час я приїхала в с. Гуляйполе Щорського району працювати вчителем української мови та літератури, закінчивши Дніпропетровський державний університет. По-дружньому, з любов’ю, повагою зустріли мене вчителі цієї школи. Серед них були вчителі: Козир Галина Костянтинівна, Цупова Євдокія Мефодіївна, Савельєв Іван Григорович, Іващенко Галина Антонівна, Голомоз Надія Василівна, Зданевич Микола Гаврилович, Опришко Галина Дмитрівна, Волкова Олександра Миколаївна, Бабенко Ольга Павлівна, Самойлович Валентина Василівна, Сторчеус Іван Федорович, Бєлих Зіна Василівна, Черненко Марія Сергіївна, Черненко Григорій Гнатович і ін.В основному це був колектив молодих учителів.

По-батьківськи зустріли мене директор школи Водолазький Євгеній Кузьмич та завуч школи Федоренко Володимир Радіонович. Це була велика дружня сім’я. Поселили мене жити разом із вчителькою Бєлих Зіною Василівною, вчителькою хімії та біології, на квартирі в однієї бабусі Турчиної Софії Дорофіївни, яка була для нас як рідна мати. Зіна говорила російською мовою, а викладати матеріал на уроках треба було українською мовою.

Так от переді мною було поставлене завдання-пошвидше навчити її говорити українською мовою, щоб уроки свої вона проводила на українській мові. Спочатку це не все вдавалося,але до кінця навчального року Зінаїда Василівна розказувала матеріал на українській мові хоч ще вживала деякі слова на російські мові.

Школа була розміщена в чотирьох корпусах, канцелярія школи була в невеличкому напівбудинку.

Від корпусу до корпусу ходити було далеко, а тому ми ледве встигали переходити за 10 хвилин перерви з одного уроку на інший урок. В той час шосейної дороги не було, часто була просто невилазна грязь.

Умови роботи в школі були важкі, бо електричного світла в школі не було, світили лампами, які систематично гасли від нестачі кисню, бо наповнюва- ність класів була великою ( у кожному класі було 30- 52 учнів). Учні старших класів навчалися в другу зміну. Учнів не підвозили ніяким транспортом , як зараз. Всі діти приходили до школи пішки, а навчалися в нашій школі учні з далеких шкіл, розташованих за 15-20 км від школи. Дехто з учнів влаштовувався на квартирах у місцевих жителів, але більшість ходили пішки, і не було ніяких скарг, бо кожен учень вважав своїм обовязком вчитися. У багатьох з них загинули батьки, чи хтось із рідних у Великій Вітчизняній війні. І вчитися намагалися успішно, і допомагали колгоспу та радгоспу у збиранні кукурудзи, буряків, картоплі, та інш.. Часто після уроків ще треба було виламати 2-3 рядки кукурудзи, чи перечистити буряки.

Але, не дивлячись ні на які складнощі, дзвінкий сміх дітвори на шкільному подвірї ніколи не стихав. Вчителі і вчили дітей, і виховували, часто проводили вечори дозвілля з виступом художньої самодіяльності вчителів та учнів. І ніхто не говорив, що йому важко, ніби так і треба було. Часто вчителі були серед батьків, читали їм лекції виховного характеру, а після лекцій і бесід з батьками учні виступали з номерами художньої самодіяльності.

Проводилися виїзди агітбригад у села поблизу Гуляйполя, тобто туди, де проживали батьки наших дітей. І вчителів і учнів дуже добре зустрічали батьки , всім хотілося бачити свою дитину на сцені. А керівником художньої самодіяльності була Опришко Галина Дмитрівна. Це була мужня, смілива, з великим почуттям відповідальності за доручену справу жінка. Своїм прикладом вона надихала всіх нас. Вона була гарним організатором художньої самодіяльності не тільки в школі, а й в птахорадгоспі «Український».

Всі вчителі та техпрацівники школи брали участь у художній самодіяльності. Це здружувало колектив.

Нажаль, уже декілька років минуло, як пішла з життя Сокур В.О. Але залишила вона після себе добрі згадки не одного покоління учнів та ось ці рядки-спогади про школу, якій присвятила все своє життя.

Гарним подарунком для жителів с.Гуляйполя стало будівництво нової школи. Особлива подяка за це ветерану війни, директору птахорадгоспу Пархітьку А.Ф.

Ось як про це писала районна газета «Нові рубежі»:

Будується в Гуляйполі школа

Про це трудівники Української птахофабрики і колгоспу імені Карла Маркса мріяли вже давно. Стара сільська школа, розміщена в декількох приземкуватих приміщеннях, не відповідає нині духу часу і тим завданням, що поставлені партією й урядом перед середньою загальноосвітньою школою. Про необхідність збудувати нову школу йшлось на сесіях сільської Ради, порушувалось це питання і на сторінках «Нових рубежів» І ось, нарешті, важливу життєву проблему вирішено. Дирекцією птахофабрики виділено потрібні кошти. Не без труднощів відшукали підрядника, який взявся за будівельні роботи. Підібрано місце на узгір’ї – серед центральної вулиці села, затверджено проект.

...Звичайного буденного дня у п’ятницю17 березня в Гуляйполе приїхали будівельники. Потужним екскаватором почали копати стрічкові фундаменти під приміщення, згодом автомашини доставили важкі, аж до двох тон вагою, залізобетонні блоки. І для багатьох жителів села цей день здався святковим. Збувається їхня мрія!

На будівельну площадку я приїхав через два тижні після того дня. Вже було видно контури майбутньої школи. Вирито декілька довгих траншей під фундаменти, в одній з них монтажники з допомогою автокрана вкладають блоки.

-Ведемо монтаж нульового циклу, -знайомить з ходом будівництва майстер ПМК-250 тресту «Криворіжсільбуд» Олександр Андрійович Ковшар.- Незабаром сюди прийдуть мулярі і почнуть кладку стін.

Фундамент монтує невелика, з чотирьох чоловік ланка, яку очолює кадровий висококваліфікований робітник пересувної механізованої колони Анатолій Пляка. Ланка працює чітко і на моїх очах у фундамент лягають одна за одною блоки.

Нова школа, безеречно, стане прикрасою Гуляйполя. Майстер показує робочі креслення. Великий двоповерховий корпус довжиною 68 і шириною 24 метри, з світлим спортивним залом. До нього примикатиме красивий напівовальної форми актовий зал. Багато кабінетів і класних кімнат, широкі коридори. Школа розрахована на 392 учні і буде їм тут просторо і зручно.

Цікавлюсь,коли ж вона має стати до ладу.

-Будівництво триватиме два роки,- говорить Олександр Андрійович.- Цього року маємо поставити коробку, наступного-виконуватимемо оздоблювальні роботи. Здамо школу в експлуатацію до 1 вересня 1979 року.

Майстер пояснює ці строки тим, що будівельна площадка дуже віддалена від основної бази. Щодня людям треба долати 93 кілометри, щоб автобусом прибути в Гуляйполе. Нелегко також доставляти будівельні мотеріали. Та й обсяг робіт великий, до нинішнього нового навчального року ніяк не встигнути.

Що ж, почекаємо ще рік. Головне, школа будується, школа в Гуляйполі буде.

О.Зорін

Багато сил та енергії приклав педагогічний колектив, очолюваний директором школи Зайцевим Володимиром Філімоновичем, щоб нарешті нова будівля школи відчинила свої двері дітворі.

І ось нарешті 1 квітня 1982 року новобудівлю заповнив веселий дитячий сміх. Радісно було потрапити в нові, великі, світлі, гарно оформлені кабінети.

Особливе захоплення у дітей викликав просторий, зі спеціальним інвентарем спортивний зал (бо, нажаль, у старій школі спортзалу не було).

Та яким би гарним не було внутрішнє вбрання – потрібно було подбати про пришкільну територію. І дружна шкільна сім’я взялася за озеленення прилеглої до школи території.

Протягом цих 100 років змінювалося обличчя школи:

-оновлювався педагогічний колектив;

-на зміну одному поколінню дітей приходило інше

-змінився зовнішній вигляд пришкільної території;

та незмінним залишився ДУХ ШКОЛИ.

З 1909 року і до цього року школа дбала і дбає не тільки про навчання учнів, а й про виховання моральних якостей:

любов до Батьківщини, до свого народу, любов і пошана до батьків та рідних, любов до життя.

Велику роботу проводили вчителі та учні Гуляйпільської середньої школи в зборі матеріалів про Велику Вітчизняну війну, вели переписку з воїнами, що визволяли село Гуляйполе та родичами загиблих і похованих в братській могилі солдат. Очолювала роботу юних слідопитів вчитель історії Черненко Марія Сергіївна. Продовжила цю роботу також вчитель історії Іващенко Галина Антонівна.

Не зупинилась пошукова робота і сьогодні. Щорічно проходять зустрічі учнів школи з рідними загиблих воїнів біля меморіалу.

В 2006 році приїжджали з Білорусії до школи рідні Героя Радянського Союзу Бухонко П.Г, який загинув визволяючи с. Гуляйполе від фашистських загарбників.

І сьогодні в школі працює пошукова група в складі старшокласників, силами яких було відновлено 395 прізвищ воїнів захоронених в братській могилі

( дані про яких були втрачені у післявоєнні роки)

Традиційними є також щорічні зустрічі з ветеранами війни та прийом учнів школи у піонери напередодні 9 травня.

У виховній роботі школи основним завжди було виховання патріотизму, людяності, пошани до старших. Під керівництвом вчителів ведеться у школі тимурівська робота ( волонтерська). Учні з задоволенням допомагають ветеранам війни, людям похилого віку. Життя школи нерозривно пов”язано з трудовим життям господарств, що розміщені на території Гуляйполя: колгоспом ім. Карла Маркса та птахорадгоспом “Український”. Щорічно при школі працював табір праці і відпочинку “Ромашка”. Після закінчення навчального року , протягом місяця, учні 9 класу жили в шкільному інтернаті та працювали на полях колгоспу та радгоспу .

Зі спогадів випускниці 1980 року Томенко Юлії :

-Вдень ми працювали, а відпочивали вночі, після роботи. Працювали ми на полях колгоспу та радгоспу – пололи різні культури, і навіть шкідливу для здоров’ я рицину. Жарко було, важко, але ми були молоді, здорові, уміли організувати собі цікавий відпочинок. Увечері танцювали, а вночі створювали привиди, та лякали ними один одного, обмазували сплячих товаришів зубною пастою, помадою та сажею. Цілу ніч гарцювали, а вранці йшли на роботу.

Їли ми в радгоспній їдальні, а на поле нам привозили дуже смачні котлети і хліб . Смак тієї котлети мені й досі здається найкращим з усіх, що я їла.

Хоч було важко, але дуже шкода, що наші діти цього не застали, а ми вже ніколи не повернемося в ті часи.

Кожен клас був закріплений за певною бригадою.

На зароблені кошти в колгоспі та радгоспі учні школи щорічно їздили на екскурсії в м.Москва, м.Ленінград, в Крим, Карпати, в заповідник Асканія Нова і т.д.

Під час літніх канікул багато хто працював помічниками комбайнерів, пташницями, помічниками на стрижці овець іт.д.

Тісні зв”язки з господарствами мали великий вплив на вибір майбутньої професії випускниками школи.

Під керівництвом вчителя біологіії та хімії Марениченко Надії Пилипівни при школі велося справжнє господарство:

- кролеферма

- шкільний сад

- пришкільні ділянки

n Підтримуючи давню традицію учні школи посадили сад на пришкільній території та доглядають його

n Вивчення рідного краю – в усі покоління цікавило учнів нашої школи. Туристичні походи – це традиція, яка веде свій початок ще з п’ятдесятих років минулого століття. Кожного року, після свята Останнього дзвоника учні разом з класними керівниками відправляються в туристичні походи- одноденні та дводенні (старшокласники).

n В шкільному архіві залишилося писемне свідчення від 1958 року – альбом-опис туристичного походу учнів 8 класу з класним керівником Черненко М.С. І сьогодні головною метою походів є пізнання навколишнього, виховання любові до рідного краю, бажання берегти природу.

Наслідуючи давні звичаї школи учні та вчителі завжди весело та змістовно проводять традиційні шкільні свята. Щорічно на День учителя у школі проходить день самоврядування, коли старшокласники пробують себе в ролі вчителів, а вчителі цього дня виступають в ролі учнів: одержують двійки, бешкетують, одним словом – відпочивають.

n Двічі на рік ( у вересні та травні) у школі проводиться День здоров’я. Кожен клас будує наметове містечко, кашовари готують обід, а команди в цей час змагаються в спритності.

n Ще однією гарною традицією є участь батьків у шкільних заходах. Особливо цікаво та захоплюююче проходить в школі спортивне свято “Тато, мама і я - спортивна сім’я”.

n Славні
імена

n Ми вже познайомилися з деякими вчителями, імена яких золотими літерами вписані в історію нашої школи. Тому не можу не згадати й інших, які не жалкуючи сил щодня сіяли розумне, добре, вічне.

n Зі спогадів Неволова Миколи випускника 1976 року: Хочу згадати уроки фізики та вчителя Черненка Григорія Гнатовича, який вчив не тільки мене, а й мою матір. Його уроки завжди були дуже цікавими. Ми на практиці вчилися збирати електричне коло, виконувати електро-монтажні роботи, збирали дедекторні радіоприймачі. Григорій Гнатович вів гуртки моделювання та кіномеханіків, часто возив учнів на екскурсії. З ним ми побували на Дніпрогідроелектростанції, заводі ім. Петровського м.Дніпропетровськ, Дніпродзержинський коксо-хімічний з-д, цементний та інш. Я і досі захоплююся майстерністю, розумом мого улюбленого вчителя, пам’ятаю його уроки.

Зі спогадів Дашковської Світлани випускниці 1985 року: пам’ятаю час, коли вперше прийшла до школи, де мене зустріла моя перша вчителька Голомоз Надія Василівна.Ті знання, які заклала в мене Надія Василівна, стали міцним фундаментом в моїй подальшій долі, я також обрала професію вчителя початкових класів. А коли прийшла в рідну школу працювати, то моїм наставником стала та ж Надія Василівна. Вчила мене життєвим премудростям- знання, яких не дають в інститутах. Нелегко складалося її життя: випускний вечір припав на 22 червня 1941 року, пізнала і нелегкої долі остарбайтера, рано втратила старшого сина, став інвалідом молодший, але вона ніколи не скаржилася, не показувала свого смутку, була завжди готова прийти на допомогу іншим.

Зданевич Микола Гаврилович

Після закінчення працював учителем у початковій школі. Ветеран Великої Вітчизняної війни, нагороджений орденом“Красная звезда”,ветеран педагогічної праці, відмінник освіти України, кавклер ордену Богдана Хмельницького III ступеню.

Після закінчення війни повернувся в с. Гуляйполе, де всю трудову діяльність присвятив навчанню і вихованню учнів-початківців.

Педагогічний стаж – 44 роки.

Людина обдарована великим талантом життєлюбства, Микола Гаврилович намагається розповідати про життя села і долю односельців. Його перові підвласні як прозові так і поетичні твори.Микола Гаврилович знаходить час і наснагу для творчості.Його матеріали завжди цікаві.Автор книги- збірки поезії і прози “ Все починається з любові”

Зі спогадів заступника директора школи з ВР Савченко Тетяни Миколаївни: Гуляйпільська школа стала третьою в моєму житті, але саме тут я отримала основні знання, дякуючи яким я обрала професію вчителя, і працюю сьогодні в стінах саме цієї школи.

Згадую шкільні роки... Варвара Оксентіївна Сокур- учитель української мови та літератури, яка вміла розказати так про письменника, про його твір, що ти мимоволі ставала героїнею тієї доби, про яку писав автор.

Надія Пилипівна Марениченко- це просто “ ходяча хіміко-біологічна енциклопедія”. Прекрасний фахівець. Вона на кожен випадок у житті мала свій приклад, своє бачення.

Галина Антонівна Іващенко – вчитель історії та географії. Вміла подати матеріал так цікаво і захоплююче, що кожен урок видавався міні-спектаклем. А ще ми захоплювалися її умінням одягатися зі смаком та носити взуття завжди на високих підборах.

Хочеться згадати Опришко Галину Дмитрівну, яка була заступником директора з ВР і викладала російську літературу. Як вона любила читатаи Єсеніна, Блока, Маяковського, любила квіти ( їх так багато було в класі).

Згадую свого класного керівника, вчителя математики Щербину Олену Анатоліївну.Вона була до нас чуйною, доброю, справжньою мамою. А ще вона вміла шити, в’язати і нас прагнула навчити тим примудростям.

Багато цікавого було і на уроках, і поза уроками, не все зараз згадаєш. Та одне запам’яталося назавжди: те, що була ученицею, а вчителі виховували в нас людяність, доброту, чуйність.

n Зі спогадів заступника директора школи з НВР Шиби Людмили Іванівни: Працювати в Гуляйпільській школі я почала в 1991 році. Класним керівником випускного класу була Бабенко Ольга Павлівна. Клас великий ( більше 30 учнів)- проблем багато. Ольга Павлівна дуже любила своїх “ гавриків” ( так вона називала учнів). Математиком була ця людина від Бога. Пізніше взяла Ольга Павлівна й клас, де навчався мій син. Жодного разу від цієї жінки не почула скарг на свій вік .( а було їй за 60 ). Робота була в неї на першому плані, любила людей, від неї не чула жодного поганого слова в чиюсь адресу.

Пам’ятаю, що з класу, де Ольга Павлівна була класним керівником, 3 дні до школи не ходила з с.Березино учениця. Я вранці побідкалася: “Чому ж дитина не відвідує школу?” Уже на п’ятому уроці Ольга Павлівна розповіла , що пішки сходила в Березино ( а це в один бік

5 км ), відвідала сім’ю і наступного дня дівчинка прийшла до школи.

Вкарбувався в пам’ять день, коли померла Ольга Павлівна ( а це трапилося фактично в школі).Того дня мене викликали в райво. Ольга Павлівна у школі провела перший урок, на другому їй стало погано- серце, а на третьому вона померла...

Син прибіг зустрічати мене до автобуса з плачем. На запитання: “Що трапилося?” відповів: “ У нас горе. Ольга Павлівна померла.” Не хотілося вірити, але правда виявилася гіркою. Для нас усіх це стало великим потрясінням.

Зі спогадів Сокур В. О:

- Праця вчителя нелегка, але почесна, потребує великого терпіння і наснаги, великої сили волі, вміння дарувати душевне тепло і добро всім, хто його потребує.

Дорогі наші колеги!

Нехай радісним і веселим, наповненим дзвінким дитячим сміхом, буде ваше життя.

Нехай ясне небо і рідна земля дають вам силу і здоров’я, красу і неповторність, благополуччя, злагоду і мир!

Творчого всім злету, досягнень у вашій благородній справі, надії на майбутнє!

Хай проліском світлим життя ваше квітне,

Буяє весною в душі теплота,

Міцніє здоров’я і радість розквітне,

Повік не згасає краса й доброта